Гуцу́льщина (на польській мові Huculszczyzna, на словацькій мові – Huculsko) — український етнокультурний регіон, край українських верховинців — гуцулів. Це невід’ємна і дуже своєрідна частина України, яка виділяється своєю гірською культурою, яку гуцули бережуть протягом багатьох віків.
Гуцульщина розташована в південно-східній частині Українських Карпат. Займає частину Галичини, Буковини,Закарпаття, в сточищі річок Прута з Черемошем і Серетом, горішньої Сучави, горішньої Надвірнянської Бистриці та горішньої Тиси.
Південні та північні межі Гуцульщини утворюють перші вищі хребти й різко звужені долини річок. Південна межа проходить вододільними хребтами Ґорґанів, через Свидівець, Гуцульські Альпи і північні схили Чивчинських гір; північна етнографічна межа пролягає лінією Зелена — Делятин — Яблунів — Пістинь — Косів — Кути (Косівський район) — Вижниця, іноді межі Гуцульщини ширять аж до Коломиї, Надвірної, Солотвина й Монастирчан; на південному заході гуцули заселяють усю долину Тиси на північ та південь від Рахова; східна межа Гуцульщини — лінія Вижниця — Берегомет — Мигове — Банилів-Підгірний. Кілька гуцульських сіл (село Поляни та його околиці) є і на румунській Мармарощині. Село Космач називають столицею Гуцульщини, її серцем.
У Києві, столиці нашої Держави, є Музей народної архітектури та побуту, у якому гуцульська ґражда із смт Верховина.
Подібні будинки характерні для всієї Гуцульщини, у тому числі для села Космач і його присілка Ставник. Багато нових будинків будують у такому ж етнічному стилі, що є запорукою збереження гуцульської культури у системі культурних цінностей нашої України.